Справжнє лицарське кохання

                     Callisia
 
Я чекав на тебе зрання
У одній із веж
Дарувать тобі кохання,
Що не знає меж.
 
Невгамовні і шляхетні,
Наче у ві сні,
Ми кохались на паркеті,
В башті навісній,
 
В казематі на гарматі,
В камерах тюрми,
Бачили б батьки пихаті
Що творили ми.
 
Знять хотів я обладунки,
Шепотіла: – «Ні.
Я принцесса і чаклунка.
Прямо у броні
 
Ти бери мене, юначе,
Будь твердий, як сталь.
Зможу я, я не заплачу».
Як гірський кришталь
 
Чарували твОї очі.
Шаленію я
І тебе все хочу, хочу,
Ти моя, моя…
 
Застогнала і зомліла,
Поруч я упав,
Сукня твОя біла-біла
Не для тих забав.
 
Ми кохались, як востаннє,
І палали теж.
Справжнє лицарське кохання,
Що не знає меж.