Не нужно класть...

Не нужно класть мне руку на плечо.
Тот жест уместен только в танце.
Доверие тем знаком отвлечёшь.
Его стихия - изморозь дистанций.

Он ценит время: месяцы, года
И, как ни странно - терпит муки.
Ему по вкусу расставаться, ждать.
Но только не - "на плечи руки".

И там, в садах, где трели соловьёв,
Тот зверь почует браконьера.
Ловушки ждёт от взгляда и от слов:
И пьесе уж не быть премьерой.

Людские души - дебри и страданья!
Доверье - зверь, с которым проще жить!
И, если он придёт без приказания,
То ни за что не станет уходить.


               Лiна Костенко
Не треба класти руку на плече.
Цей рух доречний, може, тільки в танці.
Довіра – звір полоханий, втече.
Він любить тиху паморозь дистанцій.

Він любить час. Хвилини. Дні. Роки.
Він дивний звір, він любить навіть муку.
Він любить навіть відстань і розлуку.
Але не любить на плечі руки.

У цих садах, в сонатах солов’їв,
Він чує тихі кроки браконьєра.
Він пастки жде від погляду, від слів,
І цей спектакль йому вже не прем’єра.

Душі людської туго і тайго!
Це гарний звір, без нього зле живеться.
Але не треба кликати його.
Він прийде сам і вже не відсахнеться.