ЛЕГЕНДА ПРО ЗАЧАРОВАНИЙ ЛІС (школьные стихи)
Ой над річкою, ой над Стугною
То не ворони летять.
Скачуть берегом чорні вершники,
Чужинською гомонять.
Ой то не вітер здув ту пір’їночку
З рідного села під лісом густим.
Везуть дівчинку-україночку
У ординський край, у далекий Крим.
Ой не чаєчка то над хвилею
Тужить жалібно прохолодним днем.
Плаче дівчинка, просить милая:
Рідна річечко, порятуй мене.
Ой над річкою, ой над Стугною
Понад берегом впав густий туман.
Тікай, дівчинко, тікай, любая
У зелений ліс геть від бусурман.
Ой то не сірая перепілочка
Крізь кущі летить у гніздо своє.
Біжить дівчинка-україночка
І за нею ліс, мов стіна встає.
Ой то не ворони б’ються у сітях,
То в кущах ожини шквал погоні вщух.
В бусурманські душі тут закрався страх -
Певно нас у ліс не пуска злий дух.
Ой то, мабуть, ліс зачарований.
Ненавидить нас все, що тут росте.
Налякалися чорні воїни
І помчали геть у ординський степ.
Это те самые Черные Всадники.