Мамо ж моя, Мамо
Тип произведения:
Авторское
А пам'ятаєш, як десь восени,
Сиділи під пледом, у нас на селі.
Під зоряним небом вночі.
Я питав тебе Матінко,
Крове моя,
Як бути дорослим, сміливим,
Рішучим як стать.
Не скажу правду,
Скільки на той час мені було,
Але ж знаю напевно,
Кудись дуже сильно торопиться,
Верніш, поспішає наш час.
І ось дивись, як я виріс,
Чому я навчивсь.
Мені вже десь трошки за двадцять,
Робота, дівки, гульки до світанку.
Рідши став бачити, я блеск твоїх оченят.
На моєму годиннику їде четверта година ранку.
Та де б і з ким я не був,
Я пам'ятаю завжди,
Твій Ангел-Хранитель, десь поруч, він нас збереже.
Мабуть не вистачить слів на людськом язику,
Щоб зміг передати я свою до тебе любов.
Ти сяєш значно яскравіше всіх тих зірок,
Ти, мабудь, і є той самий Ангелок,
З біленькими крильцями, що ховаєш за спиною,
Щоб у людей не визвать підозр.
Моє серце, моя ріднесенька Мамо,
Я вдячний тобі, за все що я вмію,
За те що ще встигну, чи поки не зміг.
Обіцяю, не здамся!
Обіцяю, не здамся!
Руки не покладу,
Піду до кінця,
Так ти мене вчила,
Як впаду я, витру землю, підіймусь,
Шлях буде тернистим, зі схилами десь,
Я бачу вже зараз, декілька каменів,
Ще більше тут валунів.
З твоїми молитвами Матінко, не страшні вогонь та вода,
Я зараз пригадав твої руки,
По щоках прокотилась вода.
На моєму годиннику вже о пів на шосту,
Піду за цигаркою я.
Нужбо Мати, не плач, скоріш прибери сльозу!
Я скоро вже буду вдома,
Обіймеш свого десь блукаючього,
Першонародженого,
Завжди для тебе малого,
Максимку свого.