Легенда о черной галере (школьные стихи)
ЛЕГЕНДА ПРО ЧОРНУ ГАЛЕРУ
В дніпровських плавнях спав спекоти жах. Все затиха, лягає спать.
І лиш шуліка, ненаситний птах, знов вилітає полювать.
Він бачить – в сутінки загорнена, величезна і німа
Проплива галера чорная, тиху хвилю підійма.
Чому ж крадеться, наче хижий тать, галера чорна крізь туман?
Мовчить в напрузі мусульманська рать – напасти хоче бусурман
На опустілу в дні походу Січ, де лиш дві сотні козаків.
Тому й скрадається у темну ніч галера чорна без вогнів.
Та що це – пісня українська з галери тої долина.
Попри якісь глухі удари лише сильнішає вона.
То бранці, українські бранці на веслах, змучені, сидять.
Затрясся, наче в лихоманці, паша:-Рубай! Хай замовчать!
-Ні, браття, тре не так вчинити,- сказав Тарас, старий козак,-
Щоб Січ нам не занапастити, ми мусим дати вірний знак.
Пожить хотілось б ще чимало та гірше – совість загубить.
Й дістав приховане кресало востаннє люльку запалить.
Паша отямитись не може, бо запалала враз корма,
А козаки, храни їх Боже, вогонь боронять той. Дарма,
Що ноги скуті – руки вільні, в серцях горить відваги жар.
-Вони, напевно, божевільні!- кричить паша до яничар.
Та що це? Диво! Чайки, чайки, козацькі чайки звідусіль
Пливуть до чорної галери і кожна куля – прямо в ціль.
Скінчилася жорстока битва і побратими-козаки
Везуть живого ледь Тараса на беріг славної ріки.
-Пильнуйте, браття, Україну,- Тарас притишено сказав.
Сам славний гетьман Сагайдачний його в уста поцілував.
І знову трапилося диво – Тарас ожив, Тарас не вмер.
Про його подвиги правдиво розповідають дотепер.
Сам процесс прочтения, если правильно прочитывать, довольно интересный.
Ну и смысл, конечно, само собой!