Легенда о черной галере (школьные стихи)

ЛЕГЕНДА ПРО ЧОРНУ ГАЛЕРУ

В дніпровських плавнях спав спекоти жах. Все затиха, лягає спать.

І лиш шуліка, ненаситний птах, знов вилітає полювать.

Він бачить – в сутінки загорнена, величезна і німа

Проплива галера чорная, тиху хвилю підійма.

Чому ж крадеться, наче хижий тать, галера чорна крізь туман?

Мовчить в напрузі мусульманська рать – напасти хоче бусурман

На опустілу в дні походу Січ, де лиш дві сотні козаків.

Тому й скрадається у темну ніч галера чорна без вогнів.

Та що це – пісня українська з галери тої долина.

Попри якісь глухі удари лише сильнішає вона.

То бранці, українські бранці на веслах, змучені, сидять.

Затрясся, наче в лихоманці, паша:-Рубай! Хай замовчать!

-Ні, браття, тре не так вчинити,- сказав Тарас, старий козак,-

Щоб Січ нам не занапастити, ми мусим дати вірний знак.

Пожить хотілось б ще чимало та гірше – совість загубить.

Й дістав приховане кресало востаннє люльку запалить.

Паша отямитись не може, бо запалала враз корма,

А козаки, храни їх Боже, вогонь боронять той. Дарма,

Що ноги скуті – руки вільні, в серцях горить відваги жар.

-Вони, напевно, божевільні!- кричить паша до яничар.

Та що це? Диво! Чайки, чайки, козацькі чайки звідусіль

Пливуть до чорної галери і кожна куля – прямо в ціль.

Скінчилася жорстока битва і побратими-козаки

Везуть живого ледь Тараса на беріг славної ріки.

-Пильнуйте, браття, Україну,- Тарас притишено сказав.

Сам славний гетьман Сагайдачний його в уста поцілував.

І знову трапилося диво – Тарас ожив, Тарас не вмер.

Про його подвиги правдиво розповідають дотепер.