Оклик надії

Мені світить сонце у вічі не кожного ранку,
Та все ж сподіваюся я на щасливу мить,
Я вірю десь там у зеленім гаю, на світанку,
Здійсниться вона, безхмарна та ніжна блакить.

Ще трішки дощитиме, трішки не буде проміння,
Спекотної зливи у ранніх обіймах весни,
Приємних на дотик, співучих музик шелестіння,
Ще трішки, вже осінь. Нам досить її самоти.

І спогадів досить, осінніх страждань привітання,
Одвічних, вітрами навіяних мук,
Я пошепки там у гаю загадаю бажання,
А потім мрії свої відправлю у друк.

Ще трішки журитиме осінь, журбою плекати,
Шукати притулку у лаврах безсонних ночей,
Не теплим теплом до себе знов пригортати,
Не рідних по крові та духу прозорих дітей.

Я вірю десь там у зеленім гаю, на світанку,
Здійсниться вона, безхмарна та ніжна блакить.
Мені світить сонце у вічі не кожного ранку,
Та все ж сподіваюся я на щасливу мить.